На відміну від попереднього періоду пам’ятки народної вишивки XIX — початку XX ст. збереглися в значній кількості і з усіх районів України. Найбільшу групу становлять волинські вишивки. їх єднає спільність узорів, кольорів та техніки. Найдавніші типи народних узорів збереглися у північній частині Волинської і Ровенської областей, у так званому Поліссі.
Саме для поліських вишивок характерні спрощено геометричні узори, такі, як рядки поодиноких або по декілька вписаних один в один ромбів, часом з видовженими кінцями, іноді зі зрізаними знизу і зверху кутами або тільки половинками ромбів. Трапляються хрестикові фігури або зірки у різних композиціях.
Найбільша різноманітність узорів вишивок зв’язана з середньою смугою Волині. Тут вони також переважно геометричні, але нерідко з рослинними мотивами. Поширена вишивка восьмикутних зірок.
У південній частині Волині вишивки, особливо на манишках чоловічих сорочок, будуються з досить простих, головним чином геометричних мотивів. Основу їх становлять звичайні або витягнуті ромби, укладені в шаховому порядку або скісними рядками, що іноді сходяться посередині манишки під кутом. Часто такий орнамент побудований на узорі восьмикутної зірки в багаторазовому повторенні, виконуваної як гладдю, так і хрестиком. Рослинний орнамент має вигляд реалістично трактованих рож, рідше інших квітів з гілочками і без них.
Всі ці узори дуже прості за задумом, не вражають чимось надзвичайним і разом з тим приємні своєю обдуманою стриманістю, скромністю і влучним застосуванням.
Основним кольором на Волині і особливо на Поліссі був червоний. Інколи до червоних вишивок, виконаних технікою занизування, по боках узору, а іноді і посередині додавалася тонка чорна або синя смужка в одну або дві нитки. Значно рідше зустрічається один чорний колір. Вишивали також тільки вибіленими льняними нитками, вдвоє суканими, що давали приємний полиск. Багатоколірність була випадковим і пізнішим явищем.
Чимало узорів поєднують у собі різні види техніки. Найбільш поширеним було занизування.
Застосовувалася також хрестикова техніка, переважно у вишивках з рослинним орнаментом.
На Волині, як і скрізь на Україні, вишивками прикрашалися різні предмети зимового, літнього чоловічого та жіночого одягу. Особливо складні узори і в більш вишуканих композиціях підбирали для сорочок. У чоловічих сорочках вишивалися досить широкий прямокутник на грудях (манишка) та стоячий комір і манжети (чохли). Жіночі сорочки багатші вишиваними прикрасами. Зосереджені вони головним чином на рукавах.
Для Київщини характерні вишивки з геометричним або згеометризованим рослинним орнаментом. Узори порівняно вузькі, але складні, чітко і оригінально побудовані. Звичайно вони червоного кольору з чорним, іноді з малим додатком жовтого. Білий фон полотна підкреслює рисунок і надав вишивкам ясного вигляду. Часом білі вишивки урізноманітнюються невеликою кількістю червоної і ще менше чорної ниток. Вишивки на декоративних рушниках звичайно червоного кольору, складних композицій.
Найбільш уживані на Київщині види техніки: хрестик, гладь, набирання, стебнівка, шов поза голку.
На Чернігівщині були поширені більш геометричні узори. Переважали червоний і білий кольори. Інколи вживався синій з червоним на білій основі.
Високими художніми якостями відзначаються декоративні рушники. Найчастіше їх прикрашали рослинним узором, технікою гладі в червоному, часом з невеликим додатком синього кольору.
Для Чернігівщини типові такі види техніки: качалочка, гладь, набирання (човникова техніка), вирізування з лиштвою, штапівка (стебнівка), мережка, хрестик тощо. Використовувалася комбінація кількох видів техніки вишивання, що дає цікаві ефекти.
Одноколірними вишивками славилася Полтавщина. Чудове враження справляють жіночі сорочки, білі рукави та інші деталі яких суцільно вкриті геометричним орнаментом, виконаним небіленою ниткою. Тонка робота, поєднання різних технік — лиштви, вирізу, виколу, зернового виводу, верхоплуту, мережок — створюють красу і багатство полтавських вишивок. При використанні двох або трьох кольорів — темно-голубого, синього і зеленкуватого або сіро-голубого, ясно-бежевого і коричневого,— особлива увага приділялася гармонійному, спокійному підбору цих кольорів.
Любили полтавські майстрині і рослинний орнамент. Досить стилізований, виконаний в одному кольорі, найчастіше в червоному або блакитному, він не поступається своєю красою перед геометричним.
Вишивки на території сучасної Дніпропетровської області мають багато спільного з вишивками Полтавщини. Проте на відміну від останньої тут були популярні поліхромні вишивки півхрестиком та дрібним хрестиком. Часто півхрестикові вишивки виконувалися грубою ниткою і справляли враження рельєфних. Узори переважали геометричні і згеометризовані рослинні.
Звертають на себе увагу ажурні манишки чоловічих сорочок, прикрашені білим узором і обведені по краях чорними або кольоровими смужками. Смужки виконувалися стебнівкою, швом поза голкою, хрестиком та низзю. Подібний спосіб оздоблення зустрічаємо і на рушниках. Особливою декоративністю відзначаються вишивки на корсетках, які шилися з чорного сукна або оксамиту. На їх темному тлі яскраво виділяється кольорова гладь соковитих рослинних узорів з зубчастих листків та дуже стилізованих квіток рожі.
Цікавими і різноманітними є вишивки Східного та Західного Поділля. В них переважають геометричні узори. Рослинні мотиви, як правило, дуже стилізовані. Серед численних видів техніки вишивання головне місце займає низинне шиття.
Кількість кольорів подільських вишивок обмежена. Є багато одноколірних червоних, чорних або вишитих одною небіленою ниткою, а також двоколірних — червоно-чорних, рідше з синім або жовтим кольором.
Чудові вишивки, виконані однією білою або кремовою ниткою, їх звали весільними. В с. Клембівці на Вінниччині вишивали срібною і золотою ниткою.
Своєрідні вишивки побутували на півдні Тернопільщини. Особливу увагу звертають на себе вовняні чорні вишивки зі згущеним стібом, високим рельєфом та кольоровим ефектом, що досягається обведенням окремих площин вишивки яскравими кольоровими нитками. Іноді такі вишивки нагадують палахкотіння кольорових вогників.
У Галичині серед багатої спадщини різних узорів виділяється ряд оригінальних, властивих тільки цим місцевостям типів. У Городку і навколишніх селах був поширений дуже своєрідний тип вишивки, відомий під назвою городоцького стіба. Він відзначається смугастою побудовою, кожна смуга складається з різних елементів дрібного узору — пальметок, зірочок, відомих в народі під назвою «місячки», «півзірочки» («півмісячки»). Кожна категорія узору виконується іншою технікою, але завжди в червоному кольору з малим вкрапленням білих, темно-синіх та червоних ниток. Такі вишивки прикрашали уставки, манжети, коміри на жіночих сорочках та хустки, на яких оригінально розв’язано композицію вишитого кута.
На Яворівщині вишивали льняною небіленою ниткою, натертою для міцності воском, по білому або сірому полотну технікою стебнівки — рівними густими смужками. Коли такі смужки виконувалися рідким стібом (скаканка), поміж них давали рядки кривульок та ромбиків. Найчастіше такими вишивками прикрашали коміри, манжети і пазухи чоловічих сорочок, а також запаски і жіночі кабати, де вони виступають поруч з чорним або червоним узором хрестикової вишивки.
Незважаючи на зовнішню простоту, цей вид шиття вимагає кропіткої праці, уваги і технічної вправності. Добротність виконання, тонкість кольорових сполук вишивок свідчать про високий художній смак їх творців.
Мальовничо виглядають вишивки кольоровою гладдю, на яких зображено барвисті квіти. Вони прикрашали сорочки і жіночі кабати.
Типовою для Галичини була також вишивка гладдю на бавницях — головних уборах заміжніх жінок. їх узор компонувався так, що між широкими ясно-червоними смугами йшла шовкова мережа дрібного геометричного узору в сполуках жовтого, синього, зеленого та червоного кольорів.
Для південно-західних районів Львівщини характерна відмінна за стилем група чорних хрестикових геометричних вишивок із частково зашитим фоном. Пожвавлюють їх невеликий додаток червоної нитки та тонкі просвіти полотна у вигляді смуг ламаних ліній або рослинних згеометризованих узорів. Переважає тридільна композиція уставки: центральний узор замикав з двох боків легке мереживо зубчиків, піврозеток або квіток, що пом’якшують контрасти переходу від темних кольорів вишивки до білого полотна сорочки.
Особливістю цих районів в також уставки на рукавах чоловічих сорочок. Вони цілком відрізняються від жіночих як своїм нескладним орнаментом, так і простою розцвіткою. Узори утворюються пересіченням поздовжніх і поперечних смужок, різних за довжиною прямокутників; які на кінцях уставок часто виконуються хрестиками, зірочками та іншими мотивами. Основні кольори — синій і синій з чорним, до яких додається зелений, рідше жовтий та червоний.
Характерними для названих районів, зокрема для Бойківщини, були вишивки на брижах. Широкі рукави жіночих сорочок біля уставки або манжетів збиралися рівномірними зморшками, які скріплювалися між собою стібом, і одночасно вишивався узор, що доповнював основний орнамент на уставках або манжетах.
У такий же спосіб вишивалися зморшки навколо коміра та на спідницях (трохи нижче пояса).
Оригінально виглядають жіночі сорочки, на яких спереду коло самої шиї на смузі густих зборок шириною в п’ять пальців майстерно вишито геометричні узори. Подібні нагрудні вишивки називаються «рамами» або «на рамах». Так само вишиваються зборки коло манжета. Зрамовання виконується двома голками одночасно. Одною з них перетягається нитка, як при тканні, а другою, більш тонкою, — укладаються різні узори. Подекуди таке вишиття на зборках гладевим стібом називають «сотане».
Своєрідними рисами відзначаються вишивки лемків — українського населення, що проживає в районах річки Сяну. Цілком оригінальні за композицією лемківські узори стилізованої гілки з трьома або більше паростками. Стеблинки простолінійні, причому середня, від якої симетрично розходяться бічні, найдовша. Завершуються вони квітками. Квіти й листя зображені схематично стебнівкою й стібом поза голкою.
У лемків Закарпаття найбільш поширена хрестикова техніка, якою вишивали безпосередньо на полотні (без канви). Рідше зустрічаються стебнівка і стіб поза голкою, а на речах верхнього одягу — ланцюжковий стіб. Як і в бойків, традиційною барвою була червона з невеличким додатком синьої або чорної. Часом уживалося трохи зеленої нитки.
Високохудожні пам’ятки вишивки XIX — початку XX ст. збереглися на території Івано- Франківщини. Вони мають переважно геометричний орнамент. Більшість з них — одноколірні, але є й багатобарвні. Переважають ясні веселі насичені кольори: ясно- червоний, оранжевий, жовтий кількох відтінків, ясно-зелений, синій, рожевий, фіолетовий і бордовий. На перше місце виступають червоні і зелені кольори. Чорна нитка найбільше вживалася в шитті низзю.
Вишивальниці з великим смаком і вмінням оперували цими кольорами. З однаковою майстерністю розв’язували вони як простіші, так і складні зіставлення фарб. Вражає також надзвичайне багатство техніки вишивання.
На Гуцульщині побутував оригінальний тип сполученої мережки між двома краями полотна на штучно підкладених грубих нитках. Місця її стику з полотном маскувалися кіскою, виробленою скісною гладдю. Краї завершувалися зубчиками верхоплуту. Звичайно такою мережкою прикрашалися уставки рукавів сорочок.
В окремих районах Прикарпаття вишивки мали локальні особливості. Для Косова і його околиць, наприклад, типовими є складні вишивки низзю — найрізноманітніших узорів дрібного тонколінійного рисунка і живих кольорів. Вони прикрашали цілі рукави святкових жіночих сорочок, головні убори перемітки, чоловічі сорочки та інші предмети одягу. Слід згадати також косівську вишивку вовняними нитками. Характер узору й рельєфність шиття часто роблять їх подібними до різьби.
Космацькі вишивки виконувалися густим, без просвітів тла, дрібним хрестиком в ясному червоно-золотистому колориті. Введені інколи у невеликій кількості чорні і зелені нитки служили для підкреслення основних кольорів — червоного, оранжового, жовтого — та посилення глибини тону.
З розвитком капіталістичних відносин у другій половині XIX — на початку XX ст. у деяких районах вишивка виходить за рамки хатнього промислу і набуває форми кустарної промисловості, в якій безземельне та малоземельне селянство шукало допоміжного заробітку. Відповідно до невисокого художнього смаку замовників вишивки подекуди виконувалися за низькопробними альбомними зразками і втратили свою безпосередність і чистоту народного орнаменту.
В 70-х роках XIX ст. прогресивні громадські кола звернули увагу на високу художню цінність народних українських вишивок. Починається їх колекціонування та вивчення. Після першої кустарної виставки, що відбулася в Петербурзі у 1902 р., вироби українських вишивальниць знайшли збут за кордоном (Англія, Німеччина, Данія). Не раз одержували вони нагороди як на російських, так і на закордонних виставках.
Прогресивна частина земства мала на меті затримати занепад та відновити традиції і художню якість народних вишивок. Зокрема, були організовані школи і курси. Однак ці заходи не дали помітних наслідків і не змогли оборонити народну вишивку від міщанського безсмаку та антихудожніх впливів тодішньої фабричної продукції.
