Рідкісна колекція вишивки дозволяє простежити еволюцію її розвитку. Окремі твори датовані XVII — XVIII століттями. Переважна більшість зібрання — це вишивки XIX — XX століть. Надзвичайно багата колекція вишиваних рушників. Як традиційна прикраса народного житла вони набули значного поширення в усіх районах України і за багатовікову історію свого існування досягли великої різноманітності та художньої виразності.
Одна з найдавніших форм народної вишивки, рушники стали своєрідною енциклопедією вивчення її неповторної краси. Українці прикрашали рушниками вікна, двері, вішали в хаті на кілок (дерев'яний гвіздок).
Відповідно до призначення вони і називались «кілковий» або «плечовий». Виконуючи утилітарні декоративні функції, рушники також мали цілий ряд обрядових призначень. Під час багатьох значних у житті людини подій — сватання, весілля, закладання нової хати, зустрічі дорогих гостей, при похованні тощо — вишитий рушник був обов'язковим атрибутом.
Окрему групу становлять комплекти вишиваних хусточок — київських, полтавських, чернігівських, подільських, волинських, львівських — з оздобленням, близьким за характером до вишитих рушників відповідних районів.
Більшу частину колекції творів художньої вишивки складають фрагменти. Невеликі за розміром, часто пошкоджені, вони є неоціненним матеріалом для вивчення культури українського народу, невичерпним джерелом для майстрів та художників у їхніх творчих пошуках. В музеї зберігається велика кількість вишивок пряденим золотом, сріблом, металевими, шовковими та тонкими бавовняними нитками. Це оздоблення кінської упряжі, культових речей (воздухів, плащаниць, фрагментів підризників, риз), виконаних на батисті комірців, хусточок тощо. Ці вироби належали панівним верствам суспільства і виконувалися народними майстрами з врахуванням смаків та уподобань замовників.
Збірка знайомить з окремими особливо значними центрами розвитку вишивки, дає чітку картину своєрідності локальних мистецьких особливостей не тільки кожного з них, а й багатьох окремих областей, районів, сіл.
Улюблені, віками поширені в тій чи іншій місцевості орнаментальні мотиви, малюнки,, характер укладання їх у композиції, забарвлення та способи шиття винятково різноманітні. Вони ж водночас мають і багато спільних рис, що й визначає єдиний стиль мистецтва українського вишивання.
Вишивкам Київської області притаманні геометричний, рослинний та рослинно-геометризований орнаменти. Значно поширені в цьому регіоні малюнки стилізованого винограду, ягід, круглої форми квіточок, червоний, чорний або синій кольори, техніки хрестика, гладі, набірування, занизування, тамбурний шов, іноді чорне вирізування та ін. Для рушників Київщини типова композиція «дерева життя» у вигляді високої гілки у вазоні. Часом вдало доповнює композицію стилізоване зображення однієї або двох пар пташок. Малюнок насичений значною кількістю зашитих елементів орнаменту.
Техніки хрестика, гладі й набірування властиві також вишивкам Чернігівщини, у яких переважають білий, червоний з синім та чорним, білий з чорним або білий з вкрапленням червоного й чорного кольори. Рослинно-геометризований та геометричний орнаменти чернігівських вишивок здебільшого утворюють композиції з суцільного малюнка, компонуються смугами або розкидкою.
Ніжні, світлі рослинно-геометризовані вишивки Полтавщини виконувалися гладдю, вирізуванням, виколюванням, мережкою. Полтавщина славиться й чарівною вишивкою білим по білому. Подібна вишивка зустрічається й на Чернігівщині. Біле вишивання поширене також в окремих районах. Івано'-Франківщини, Буковини, біле та золотисте (весільне) — Вінниччини. У кожному з цих осередків зразки його мають і свої відміни, і_певну художню єдність, що свідчить про постійний взаємовплив традицій вишивки на Україні та про спільні джерела її походження.
Композиція полтавських рушників, що характеризуються особливою легкістю й витонченістю малюнка, така само, як і в київських та чернігівських.
З художніми вишивками згаданих районів і областей контрастує різнобарвне вишивання Поділля. Низь подільська переважно вишивається чорним, чорним і червоним у кількох своєрідних варіантах поєднання цих кольорів, а також чорним з незначним додатком червоного, жовтого, зеленого та синього.
Крім використання низі, гладі і хрестика (поширеного у художньому вишиванні майже всіх районів України), зустрічаються тут і такі шви, як кафасор, штапівка, кольорова мережка шабак та ін.
Рушники на Поділлі мають невеликі розміри, здебільшого червоно-чорну і червоно-синю, а з XIX століття різнобарвну, іноді виконану вовняними нитками, вишивку качалочками та штапівкою. Вони мають кілька традиційних способів укладання орнаментів у композицію. Це однакові чи схожі малюнком горизонтальні, вертикальні та скісні паралельні смуги, різноманітні композиції квадратів, великої розетки (на ширину рушника), геометризованих кущиків або розлогої квітучої гілки.
Орнамент фігурно-анімалістичного характеру — в українському вишиванні цікавий виняток і зустрічається саме на подільських рушниках у вигляді розміщених в ряд птахів, корів, собак. Трапляється в подільських рушниках і стилізоване зображення жіночої постаті, що уособлювала давньослов'янське божество. Вишивки цього типу набули в наш час нового змісту. Вони поширені в районах російської Півночі, зустрічаються у художньому вишиванні Чехословаччини, Угорщини, Болгарії.
На Волині здебільшого вишивають червоним, з додатком чорного чи синього, кольором, переважають техніки занизування, хрестик, гладь, геометризовані малюнки. Іноді вишивання поєднується з тканням.
Яскраві і багатобарвні вишивки майстрів Прикарпаття та Львівщини. Вони виконують геометричні та рослинно-геометризовані малюнки низзю, хрестиком, гладдю, швом «кручене» та іншими швами. Художня вишивка цих областей надзвичайно різноманітна. Там не тільки в окремих районах, а й селах малюнки вишивок, їхня колористика , й техніка виконання різні. Гама вишивок села Космач Івано-Франківської області, наприклад, золотисто-жовта, у місті Кути вона має холодні відтінки зеленої, фіалкової та синьої барв, у селі Пістинь темно-червона гама. У Снятинському районі люблять вишивати білим. У вишивках Тернопільської області багатобарвність поєднується із значним використанням чорного кольору. Особливістю буковинської художньої вишивки, крім певних, що стали вже традиційними, композиційних розміщень окремих малюнків і орнаментів, є широке використання поруч з бавовняними вовняних, шовкових, металевих ниток та бісеру.
Неперевершена краса народних вишивок України свідчить про велику любов народу до прекрасного, надзвичайно багату фантазію, тонкий смак українських
майстринь.
Сучасне художнє вишивання музейної збірки демонструє новий високий рівень розвитку радянського народного декоративного мистецтва: розширення асор-тименту виробів, збагачення художніх засобів оздоблення, особливу декоративність. Художні вишивки кількох останніх десятиріч цікаві використанням нових матеріалів, появою значної кількості орнаментально-тематичних творів, у яких знаходять висвітлення важливі події життя суспільства.
В колекції є чудові роботи заслужених майстрів народної творчості УРСР Марії Федорчак-Ткачової, Гликерії Цибульової, Парасковії Березовсьісої, Ганни Герасимович, а також вироби Олександри Кулик, Алли Бушен, Варвари Захарченко, Ельвіри Талащенко.
Окрему групу складають твори народних майстрів та художників, шо працюють на підприємствах Головного управління художніх промислів УРСР: Наталії
Гречанівської, Зінаїди Чепели, Олени Василенко, Антоніни Задувайло, Григорія Гриня, Марії Сидоренко, Ганни Надвірної, Ніни Медвецької, Алли Корзун, Катерини Адаменко та багатьох інших майстрів, які розробляють композиції як окремих унікальних робіт, так і виробів масової художньої продукції. І кожен з цих зразків поєднує в собі риси сучасності і краші традиції національної художньої культури, дарує людям велику радість і виховує в них почуття прекрасного.
